Отходят воды
у небес,
Родились гром
и молния,
И наложил со страху
бес
В вонючей
преисподней.
Дрожала мразь
в своих щелях
От страха
и бессилия,
А кто открыт
в своих сердцах,
Шептал с восторгом:
«Илия»!
Затих раскат.
Сквозь облака
К нам солнце
заглянуло.
На небе
радуга
зажглась
И людям
улыбнулась.
Игорь Круглов,
Вязники, Россия
Меня зовут Игорь Круглов, родился в феврале 1959 года, живу во
Владимирской области, г. Вязники.
Пишу стихи, они как – бы сами собой складываются
в голове, иные напеваются, как песня.
Сначала не придавал этому значения, потом начал записывать.
Темы разные, но в основном философская и религиозная тематика,
но есть простая житейская и любовная лирика.
Начал публиковаться на разных сайтах. Хотелось бы поделиться с читателями.
Прочитано 4338 раз. Голосов 5. Средняя оценка: 3,8
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Неплохой родовой синдромчик из библейских событий.
Ирина
2011-10-24 17:44:39
А если б я могла писать стихи, я бы писала о вселенской Любви,дружбе и гарионии. А тут
Вонючая преисподня...мразь... Вселенский закон притяжения подобного подобным говорит, где наше внимание, там и мы, то мы и привлекаем в свою жизнь. Поэтому и живется легче людям с позитивным мышлением. Они во всем умеют видеть положительное.
А помните в покаянной молитве, "словом, делом, помышлением"? Человек вроде и на словах никого не обижает, и поступает честно, справедливо, а удары по судьбе получает. Да потому, что слова и дела на виду, а вот мысли... По большому счёту они и являются причиной всех наших напастей. А Бог нас только любит.
Не хочу в стихах таких слов. Их в жизни хватает
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
