Мы к тебе прорастаем травой сквозь асфальт.
Сквозь "прощай", и "прости", и рассвет, и закат.
Вскользь напомнить, что живы - и нас - большинство...
Молодым и красивым тоска без него!
Ни намёка на то, как бы вместе пришлось,
А всё время - из опыта - как бы поврозь!
Почему за всю жизнь никогда не нужны?
Мы живыми пришли с легендарной войны.
Уцелевшие дети и дерзкая мать
Не намерены больше ни с кем враждовать!
Но в объятия наши никто не спешит!
Выше пояса - страсти. Вокруг - ни души!
Нет военной угрозы, что скрыться велит.
От него, как всегда, ничего на двоих!
Не себя предлагаю, поверь, а семью...
Не любую другую, а точно - твою.
Что ты можешь дать всем нам на старости лет? -
Пониманье, тепло, руководство - и свет!
11.12.2009.
Светлана Шербан,
г. Магнитогорск, Россия
Мама пятерых деток, но вменяемая и потому творческая. Пишу хорошие стихи - и очень приветствую обратную связь. Мечтаю о собственном сборнике - и прошу почтенную читающую публику дать принципиальную оценку текстов. Дабы не пополнить собой рядов графоманов! e-mail автора:svetasherban@mail.ru
Прочитано 3346 раз. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
